В розумінні традиції, новаторства та національної ідентичності взірців дерев’яних храмових будівель, зокрема, українських дерев’яних церков виявляються певні тенденції, які за своєю сутністю стають головними, щодо тяглості (тривалості) розвитку в храмобудуванні. Проявляються чинники традиції і новаторства, як важливі середники утвердження національної ідентичності образу дерев’яних храмових будівель, і їх вираження в сучасному храмобудівному процесі творення християнської святині. Традиція українських дерев’яних церков є достатньо важливим та невід’ємним чинником у формотворенні їхніх типових взірців, зокрема, тридільного або хрещатого типів розпланування, висотно-просторового розвитку храмової структури, що завершується однією, трьома або більше банями. Їх форма (саме баневих завершень), переважно грушевидна, видовжена догори, півциркульна, пірамідальна або їх різновиди, творять властиво національний образ українського храму. Новаторство як сучасне втілення тієї ж традиції храмобудування в Україні та за її межами є своєрідним намаганням у новітні часи, під засобом форми конструкції та матеріалу – дерева, надати нове життя, нової інтерпретації усталеній традиції, як виявлення до неї поваги та пошани у втіленні, а не як певний спосіб її вульгаризації та спрощення. Ці два чинники – традиції та новаторства – виступають важливим підгрунттям для усвідомлення та ідентифікації феномену національної ідентичності образу української дерев’яної церковної архітектури і архітектури загалом, у просторі України, і тих просторів, де перебувають і живуть українці, український етнос.
традиція, інновація, ідентифікація, сакральний, принципи, формотворення, образ, храмобудування, феномен, національна ідентичність
Отримано 14.09.2020, Доопрацьовано 19.11.2020, Прийнято 28.12.2020
Взято з Том 6, № 2, 2020
Сторінки 207-213