Автор статті на початках висвітлює і аналізує стан театрального мистецтва наприкінці ХХ початку ХХІ століття в Грузії. Свій аналіз автор розпочинає від усвідомлення важливості театральної архітектури, яка, на її погляд, виражає “душу епохи” і яку можна вважати метафорою єдності суспільства і його держави. Автор наголошує, що у Грузії в 1990 роках, в період війн і інших впливів молоді режисери працювали на “інтимних” майданчиках і мали набагато чутливішу та адекватнішу аудиторію і репертуар, ніж академічні театри. Але після революції 2003, коли режисери-новатори влаштувались у великих театрах, справжній характер їхньої діяльності почав згасати. Протягом першого десятиліття ХХІ ст. розвиток театральної архітектури отримав два напрямки: а) реставрація та модернізація видатних пам’яток культурної спадщини та історично важливих театрів, та б) будівництво нових. До перших можна зарахувати висвітлений приклад драматичного театру на 800 глядачів в м. Телаві, до других – Державний драматичний театр ім. В. Гунія в Поті, Чорноморську арену в Шекветелі і Королівський районний театр, що діяльністю та зусиллями молодої трупи під опікою Д. Тевадзе перетворився на найважливішу сцену в регіоні. Аналізуючи театральну діяльність у позатеатральних просторах на прикладі творчості Гурама Мацхонашвілі, автор зупинилася на трьох виставах талановитого діяча театру: “Відлік часу” Т. Мелашвілі, “Антимедея” Л. Бугадзе і версії “Гамлета” Шекспіра. Для яких режисер знайшов рішення в позатеатральних просторах: будівлі що реставрувалася для першої вистави, пляж Мальтаква у Чорному морі для другої, середовище в одному з найважливіших просторів неформальної культури Тбілісі – нічного клубу “Мктварце”.
не театральні простори, сучасний грузинський театр, новий чутливий театр, Королівський районний театр, Драматичний театр ім. В. Гунія Поті, Міжнародний фестиваль регіональних театрів у Поті, Чорноморська арена
Отримано 27.05.2020, Доопрацьовано 12.06.2020, Прийнято 23.06.2020
Взято з Том 6, № 1, 2020
Сторінки 53-58