Анотація

Міста метрополійного характеру, зокрема Львів, максимально інтенсифікуються у їхніх існуючих межах, враховуючи потенціал сформованих містобудівних утворень та неосвоєних територій, як і поза ними. Міська щільність є показником міського розвитку і демонструє кількісне та якісне використання міського середовища людиною.

Кількість наявного населення у Львові, за оцінкою, на 1 квітня 2016 року становила 757,2 тисяч осіб. Відтак, у 2016 році у Львові (включаючи міста-сателіти Винники, Брюховичі та Рудно), було здано в експлуатацію житлові будинки загальною площею 475,4 тис кв. м. На Львів припадає 55,3 % загальнообласного введення житла, а у розрахунку на 1000 мешканців міста було збудовано 633,3 кв. м загальної площі житла.

Територією забудови житлових кварталів обрано вільні чи занедбані ділянки, що прилягають до основних транспортних сполучень, які формують планувальний каркас міста: вул. Шевченка, вул. Володимира Великого, вул. Княгині Ольги, вул. Пасічна та інші. В межах прилеглих до цих вулиць територій виділені ділянки різної площі від 2,5 га та великі квартали до 15 га.

Основною тенденцією забудови залишається застосування квартального типу забудови, що формується з груп секційних будинків однієї або ж різної поверховості. Морфологічно це може бути забудова, сформована навколо замкнутих дворів у межах 2–3 будинків (“Семицтвіт”, “Америка”), або периметрально забудована територія (“Вілла Магнолія”), чи більш розосереджена організація території (“Пасічний”). Незважаючи на різну поверховість забудови та різні планувальні принципи, було отримано такі результати: у досліджених кварталах відсоток забудованої території становить 20–40 %, також прослідковується тенденція до збільшення площі забудови при меншій загальній площі ділянки; поверховість житлової забудови є параметром, який корегують, щоб отримати бажану щільність кварталу, часто не враховуючи планувальні обмеження та нівелюючи важливість вимог до комфортності проживання; велика кількість людей, що проживатиме у цих кварталах, потребуватиме збільшення кількості об’єктів обслуговування, місць у освітніх та дошкільних закладах, які однак проектуються менш інтенсивно, ніж нові житлові комплекси; нові житлові утворення є фокусами притягання людей, а, значить, додаткових транспортних потоків, що стимулює забезпечення паркомісцями, організації транспортного та пішохідного руху; проявляється тенденція повільного переходу монофункційних житлових комплексів до поліфункційних, про що свідчать запроектовані громадські приміщення у перших поверхах деяких житлових будинків.

Інтенсифікація міського середовища у період зростання рівня урбанізації повинна враховувати потреби міста, зважати на його проблеми та підтримувати концепцію сталого розвитку. Формування кварталу забудови має розглядатись у загальноміському контексті і створювати якісне міське середовище. Ще відповідальнішим завданням є віднайдення підходів до інтенсифікації історичних міст, особливо їх центральних частин. 

Ключові слова

міська забудова, урбанізація, щільність, інтенсифікація