Актуальність дослідження полягала у вивченні сучасного архітектурного врядування міста Львів, що потребувало розвиненої медіакомпоненти та налагодженого діалогу між групами з протилежними культурними й естетичними поглядами. Метою дослідження було визначення залежності стилістики міської архітектури від модерації громадської думки та запобігання антагоністичним і ворожим наративам у професійному й публічному середовищі. У статті розглянуто взаємозв’язок між соціокультурною поляризацією та стилістичною еволюцією міської архітектури Львова у 1991-2025 роках. На прикладі Львова показано, що відсутність ефективного посередництва між традиціоналістськими та ліберальними позиціями в архітектурному дискурсі призводила до конфліктів цінностей і зниження якості проєктних рішень. На основі аналізу медійних і професійних матеріалів було виокремлено дві основні фази архітектурного розвитку: постмодернізм (1991-2010), що характеризувався відкиданням радянського модернізму та романтизацією історичних форм, і неомодернізм (2011-2025), у межах якого модернізм переосмислювався як символ європейської ідентичності. Різка критика неомодерністських проєктів з боку громадськості стала соціальним явищем, що впливало на архітектурні рішення. Прикладом цього був конфлікт навколо реконструкції площі Святого Юра, який завершився компромісним рішенням і започаткував тенденцію до «нейтральних» та прозаїчних форм. Практична цінність статті полягає у демонстрації того, як налагодження взаєморозуміння між прихильниками різних архітектурних підходів може підвищити якість проєктних рішень, уникнути надмірного спрощення та зберегти архітектуру як носій міської ідентичності
прозаїчна архітектура; спрощення; неомодернізм; традиціоналізм; модерація проєктування; естетичний конфлікт; міська ідентичність
Отримано 21.10.2025, Доопрацьовано 19.01.2026, Прийнято 24.02.2026 Опубліковано 26.03.2026
Взято з Том 12, № 1, 2026
https://doi.org/10.56318/as/1.2026.09
Сторінки 9-17