Linda, S.
(2022).
Cultural diffusion in the architecture of the ancient world (on the example of the cult of Isis in the 3rd century BC – 2nd century AD).
Architectural Studies,
8(1),
51-62.
https://doi.org/10.56318/as2022.01.051
Стаття
«Культурна дифузія» в архітектурі стародавнього світу (на прикладі культу Ізіди в ІІІ ст. до н.е. – ІІ ст. н.е)
Анотація
Практика запозичення та змішування архітектурних форм і змістів із різних культурних середовищ бере свій початок ще в архітектурі стародавнього світу і є актуальною до цього часу. Тому з’ясування її витоків, механізмів та причин розвитку представляється важливим питанням теорії та історії архітектури. Метою статті є ввести у науковий обіг поняття «культурної дифузії», як методичного прийому змішування архітектурних форм із різних мистецьких середовищ, що сприяє напрацювання якісно нових вирішень, які формують нові архітектурні образи та синтезують нові змісти. Також важливим є обґрунтувати явища культурної дифузії як першого та необхідного етапу наступних процесів розвитку архітектурного формо- та змістоутворення – етапу свідомого та обґрунтованого вибору архітектурного прототипу для нового проектування. Основним матеріалом для статті є об’єкти, пов’язані з культом Ізіди – одним із найбільш розповсюджених релігійних культів в архітектурі стародавнього світу, що належав до греко-римської цивілізації. З аспекту методики стаття спирається на аналізі та систематизації наукових публікацій, присвячених архітектурним об’єктам, пов’язаних із культом Ізіди, а також на результатах візуальних спостережень (описах та порівняльному аналізі). У статті на прикладі архітектурних об’єктів, пов’язаних із культом Ізіди, показано, що в архітектурі Стародавнього світу були сформовані різні методичні підходи в архітектурному формоутворенні: як автономних процесів у різних культурах, так і «змішаних», які залучали можливості та засоби різних культурних середовищ, що відкривало безмежні перспективи для розвитку як архітектурної форми, так і архітектурних змістів. Науковою новизною є інтерпретація процесу культурної дифузії як важливої методичної передумови нового архітектурного формо- та змістоутворення в архітектурі наступних періодів. Цим зумовлюється практичне значення роботи, оскільки явище культурної дифузії, як методичного прийому для творчості архітектора, є актуальне і сьогодні
Ключові слова
Стародавній Єгипет; елліністична Греція; імперський Рим; архітектурне формоутворення; взаємодія культур; храми Ізіди
Отримано 13.12.2021, Доопрацьовано 14.03.2022, Прийнято 02.05.2022
Взято з Том 8, № 1, 2022
ЦИТУВАТИ
https://doi.org/10.56318/as2022.01.051
Сторінки 51-62
Використані джерела
[1] Hausser, R., Chiana, G.F., & Lembke, K. (2012). Interpretatio Romana/Graeca/indigena. Religiöse kommuni¬kation zwischen globalisierung und partikularisierung. Mediterrano Antico, 15(1-2), 13-30. Retrieved from https://www.academia.edu/.
[2] Candeias, S.J. (2019). Political ideas expressed by visual narratives: The case of the Ptolemaic Egyptian temples. Boletín de la Asociación Española de Egiptología, 28, 95-124. Retrieved from https://www.aedeweb.com/assets/4-Political-ideas-expressed-by-visual-narratives_-the-case-of-the-Ptolemaic-egyptian-temples.pdf.
[3] Minas-Nerpel, M. (2012). Egyptian Temples. In The Oxford Handbook of Roman Egypt (pp. 362-382). Oxford: Oxford University Press.
[4] Minas-Nerpel, M. (2018). Pharaoh and temple building in the fourth century BCE. In P. McKechnie, & J. Cromwell (Eds.), Ptolemy I and the Transformation of Egypt, 404-282 BCE (pp. 120-165). Leiden: Brill.
[5] Huzar, E. (1962). Roman-Egyptian relations in Delos. The Classical Journal, 57(4), 173-174. Retrieved from https://www.jstor.org/stable/3293859.
[6] Teixeira, C. (2022). The Cult of Isis in Rome: Some aspects of its Reception and the Testimony of Apuleius’ Asinus Aureus. Edições Afrontamento. CITCEM – Centro de Investigação Transdisciplinar “Cultura, Espaço e Memória”, 53(3). doi: 10.14195/978-989-26-0966-9_19.
[7] Broadbent, V. (2012). Augustus, Egypt, and Propaganda. (Master’s thesis, the University of Waterloo, Waterloo, Ontario, Canada).
[8] Claridge, A. (1998). Rome: An Oxford archaeological guide. Oxford: Oxford University Press.
[9] Curl, J.S. (2005). The Egyptian revival: Ancient Egypt as the inspiration for design motifs in the west (1st ed.). London: Routledge.
[10] Davies, P.J.E. (2011). Aegyptiaca in Rome: Adventus and Romanitas. In E.S. Gruen (Ed.), Cultural identity in the ancient mediterranean (pp. 354-370). Los Angeles, California: Getty Publications. Retrieved from https://www.academia.edu/3511308/Aegyptiaca_in_Rome_adventus_and_Romanitas.
[11] Petrechko, О. (2009). Religious policy of the Roman government during the period of the principate (I-II centuries AD): Traditional and foreign cults. Bulletin of Lviv University, 44, 13-38. Retrieved from https://clio.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2016/01/2-8.pdf.
[12] Isis: Egyptian goddess. (2010). Retrieved from https://www.britannica.com/topic/Isis-Egyptian-goddess.
[13] Petersen, L.H. (2016). The Places of Roman Isis: Between Egyptomania, Politics, and Religion. Retrieved from https://staff.mq.edu.au/teach/teaching-macquarie/ancient-history-for-schools/pompeii/investigating-thesources/cities-of-vesuvius-religion.
[14] Kockel, V. (2004). Towns and tombs: Three-dimensional documentation of archaeological sites in the Kingdom of Naples in the late eighteenth and early nineteenth centuries. In I. Bignamini (Ed.) Archives & Excavations (pp. 143-162). London: British School at Rome.
[15] Moormann, M.E. (2007). The temple of Isis at Pompeii. In Nile into tiber: Egypt in the Roma world (pp. 137-154). Leiden: Brill.
[16] Bragantini, I. (2018). A note on the temple of Isis at Beneventum. In M.J. Versluys, K. Bülow-Clausen, & G. Capriotti Vittozzi (Eds.), The Iseum campense from the Roman Empire to the modern age templ – Monument – Lieu de Mémoire (pp. 243-259). Rome: Edizioni Quasar. Retrieved from https://www.researchgate.net/.
[17] Mari, Z., & Sgalambro, S. (2007). The Antinoeion of Hadrian’s villa: Interpretation and architectural reconstruction. American Journal of Archaeology, 111(1), 83-104. doi: 10.3764/aja.111.1.83.
[18] Mari, Z. (2010). Villa Adriana. Da rovina a patrimonio dell’UNESCO. Studentenvereniging L.A.N.X., 7, 153-170. doi: 10.13130/2035-4797/1258.
[19] Jencks, Ch. (2002). The new paradigm in architecture. London: Yale University Press.
[20] Linda, S. (2021). The phenomenon of the “Greek Renaissance” in the architecture of Imperial Rome. Architectural Studies, 7(2), 208-215. doi: 10.23939/as2021.02.208.