Висвітленоособливості моделювання структури храмового простору із урахуванням символьнообразного та архітектурно-просторового їх втілення у церковних будівлях Візантії та України-Руси. Сакралізація простору та місця через проявлений феномен їх освячення твориться образом та формою храмового об’єкта. Розглянуто простір як головний компонент формування храмової структури і як місце проявлення їхньої сакральної сутності. Адже саме образ і форма, функція і форма, конструкція і форма композиційно вирішують формотворчі завдання та креативну сутність сакральності простору в храмобудуванні України. Цілісна форма архітектурного твору, зокрема церковної будівлі виражає особливість його організації та спосіб існування в контексті місця, середовища і культури. Оскільки сама форма є функціональною, тому формотворення, незалежно від напрямної його концепції розгортається як у напрямі від форми до функції, так і навпаки, у гармонійному їх поєднанні. Формотворення в архітектурній творчості здебільшого залежить від того соціального, світоглядного та ідеологічного змісту, яким наповнюється форма їх вираження. Це безумовно заторкує архітектуру храмових будівель, які у своєму формотворенні структурно акумулюють у просторі духовно-соціальне начало та суспільно значущу роль їхнього образу-знаку присутності Сакруму. Трансформація планувально-просторового вирішення церков через баневу базиліку та хрестово-баневу структуру, дала можливість їх поєднання як у великих столичних будівлях, так і менших за розмірами церквах, зберігаючи можливість втілення сутності “храму – земне Небо” як ближчого для людини у його просторі, із розумінням його опанування, як місця проявлення Сакруму і сокровенності буття у Бозі
образ, форма, символ, формотворення, сакральний, баня, базиліка, хрестово-банева структура, ієрофанія
Отримано 02.08.2021, Доопрацьовано 17.08.2021, Прийнято 23.12.2021
Взято з Том 7, № 2, 2021
https://doi.org/10.23939/as2021.02.165
Сторінки 165-172