Стаття присвячена проблематиці тлумачення об’єктів архітектурної спадщини, в контексті постійного збільшення їх кількості та розширення їх типологічного спектру, що веде до загрози релятивізації поняття “цінності”; в зв’язку із цим, виникає необхідність розширення формулювання категорії цінності тих чи інших об’єктів спадщини. Одним із досі не задіяних ресурсів, у цьому контексті, може вважатись поняття ідентичності, розуміння якої потребує теоретичної кваліфікації. В рамках цих пошуків, у статті розглядаються ідеологічні аспекти архітектури національно детермінованого історизму ХІХ століття. На прикладі українського, польського та російського наративів простежено роль пафосу Ідеальної Батьківщини та конструювання психологічної прив’язаності до середовища тої чи іншої новопосталої нації. Здійснено аналіз концептуальних засад, які лягли в основу творення всіх трьох ідентичностей та були пов’язані із специфікою зміни феодальної парадигми та модерну у регіоні Східної Європи. Запропоновано принцип оціночної диференціації цього виду спадщини залежно від властивих кожній з них символічних ідеалів, трансльованих тою чи іншою конструкцією національної ідентичності
історизм, нація, сучасність, наратив, ідентичність, модерна доба, феодалізм
Отримано 03.12.2020, Доопрацьовано 20.04.2021, Прийнято 31.05.2021
Взято з Том 7, № 1, 2021
https://doi.org/10.23939/as2021.01.024
Сторінки 24-31