Дії, що сьогодні вживаються стосовно пам’яткових ансамблів і комплексів, свідчать про відсутність цілісного сприйняття історико-культурного середовища в якості об’єкта охорони та використання. Важливою проблемою у сфері збереження архітектурної культурної спадщини постає фокусування безпосередньо на об’єкті і нівелювання його оточуючого середовища. Зміст і суть пам’ятки невіддільно пов’язані не лише з її матеріальною структурою, але й з оточенням. Історично сформоване природно-ландшафтне чи міське середовище виявляє її історико-культурну сутність, широко розкриває зміст, збагачує образно-художні якості. Багато характеристик культурних ландшафтів можуть бути використані в сучасному туризмі, зокрема у формі музею під відкритим небом. Використання їх в якості ключового чи вторинного елементу експозиції розширить потенціал пам’яткових комплексів. Музеї під відкритим небом включають численні об’єкти разом з оточенням, і всі вони є важливими елементами історичного середовища. Музеєфікація пам’яток в контексті створення музеїв під відкритим небом означає музеєфікацію всього комплексу, включно з ландшафтом та середовищем. Саме у музеях під відкритим небом культурні ландшафти різного типу – угіддя садиб і резиденцій, парки палацових ансамблів, широкі території монастирських комплексів, промислові ландшафти, меморіальні пам’ятні місця, археологічні комплекси тощо – можуть стати об’єктом охорони і показу. Збереження всього історико-культурного комплексу буде ефективним тільки тоді, коли розуміння об’єкта охорони буде розширено до меж культурного ландшафту, включаючи всі його цінні елементи. Оптимальним шляхом реалізації цієї концепції є включення культурних ландшафтів в експозицію музеїв під відкритим небом як невід’ємного, активного і живого елемента експозиції.
культурний ландшафт, музей під відкритим небом, музеєфікація, експозиція
Отримано 10.11.2020, Доопрацьовано 19.11.2020, Прийнято 28.12.2020
Взято з Том 6, № 2, 2020
Сторінки 181-187