Анотація

У статті розглянуто граматику архітектурного простору в іконі (зображення тривимірного простору у двовимірному) та граматику архітектури деконструктивізму (зображення n-вимірного простору у тривимірному), де за спільну основу взято закономірність морфогенезу: зображення у меншому m-вимірному просторі, більшого n-вимірного простору. Розкривається граматика базової перцептивної перспективи в іконі. Перцептивна перспектива підпорядкована суб’єктивному чиннику (дає змогу вільно застосовувати знання про об’єкт) так як і в деконструктивізмі, де механічний монтаж частин породжений естетикою і семантикою суб’єктивізму. Викривленість архітектурного простору в іконі зумовлена психологією сприйняття плановості людиною, а саме, ближні простори людина бачить за законами зворотної перспективи (від’ємна кривина). Середній план є сферичним, так звана опукла перспектива, а задній план – лінійна перспектива (додатна кривина). Максимальна художня виразність, на яку працює граматика побудови простору в деконструктивізмі породжує гру змістами: намагання знайти амбівалентність, визнання конкурентних інтерпретацій, тим часом як граматика архітектурного простору в іконі втілює духовний досвід у пізнанні метафізичного світу.

Визначено, що однаковими методами побудови архітектурного простору ікони і архітектури деконструктивізму є: 1) розсіяна, децентралізована перспектива зображення, звідси фрагментарність і розкриття неглибоких просторів; 2) подача форми з різних поглядів; 3) прийняття геометричних протиріч (ікона) і нереальність форм (деконструктивізм); 4) прийняття джакстапозиції, суперпозиції і дисперсного багатошарового простору; 5) прийняття недомовленості (можливість сприйняття форми і в аксонометрії, й в зворотній або лінійній перспективі).

Виявлено подібність мети побудови простору в іконі, як і в деконструктивізмі – розкрити приховані змісти, сутності, досягнути якості метафізичності форм. Відмінність у трактуванні реальності: архітектурні форми в іконі виражають онтологію реальності (втілення синтезу чуттєвого досвіду фізіологічного простору людини і духовного досвіду у спогляданні-пізнанні), водночас архітектура деконструктивізму це експеримент з реальністю (викривлення), механістична естетика насильної руйнації, порушеної досконалості, спричинена підвищенною чуттєвістю до проблем у відношенні «людина – сучасний цивілізаційний світ». Ікона акцентує увагу на метаморфології (всебічне розкриття чуттєвого і духовного досвіду сприйняття існуючої реальності, складний синтаксис форм і простору), а деконструктивізм – на новому морфогенезі й концепції рівнозначності форми і простору.

Ключові слова

перцептивна перспектива, зворотна перспектива, архітектурний простір в іконі, архітектура деконструктивізму.