Анотація

У статті наведено теоретичне узагальнення та нове рішення наукової проблеми генези української дерев’яної церкви (її витоків та принципів архітектурного формування). Наукові результати були досягнуті завдяки аналізу основних архітектурно-генетичних характеристик української дерев’яної церкви, таких як її композиція і просторова конструкція. Аналіз проведено у глобальному річищі огляду розвитку світової сакральної архітектури.

Основні архітектурно-генетичні характеристики української дерев’яної церкви – її композиція і просторова конструкція є виключно консервативними (сформованими не пізніше XVI ст.) та загальновживаними на українських землях ознаками, що залишаються переважальною основою архітектури українських дерев’яних храмів незалежно від їх часу зведення та місця розташування. Зокрема, простежено генезу п’яти негомогенних за походженням базових типів конструктивно-просторової форми верхів українських дерев’яних церков (підвищений накат, намет, залом, восьмерик на четверику, конструктивне поєднання залому і восьмерика на четверику), що можуть комбінаторно поєднуватися в архітектурі однієї будівлі. Також виявлено два базових типи пов’язаної з інтер’єром просторової композиції українських дерев’яних церков. Ними є центрично-підпорядкований (з одним центральним верхом) та незалежно-комбінований (центрично-симетричний багатоверхий) типи, що кореспондуються з основними архетиповими композиційними моделями східного храмобудівництва: центральноазійською (зороастрійською) та південноазійською (індуїстською) відповідно. Це, у поєднанні з іншими ознаками, свідчить про генетичний зв’язок архітектури української дерев’яної церкви з традиціями культового зодчества східно-політеїстичного типу.

Процес формування української дерев’яної церкви відбувався різкими революційними стрибками, що було обумовлено унікальними географічними, культурними та історичними умовами регіону. Відправною точкою є нетипові передумови формування української дерев’яної культової архітектури в зоні територіального межування світових ареалів каркасного і зрубного дерев’яного будівництва, східних і західних культурних архетипів. Надалі процес формування двічі змінював напрямок. Ключовими зламами характеру розвитку були: примусове поширення християнства на Русі, що призвело до змішування архітектурних традицій місцевого анімізму та візантійського християнства, а також монголо-татарська навала, яка викликала послаблення християнського впливу та зумовила перевагу дохристиянських будівельних традицій. Саме це, вочевидь, ініціювало формування комбінаторної структури і багатоверхість українських дерев’яних церков.

На основі наведеного вище розроблено теорію генези української дерев’яної церкви, яка може бути описана п’ятьма базовими принципами: принципом самостійності і синкретичності генези, консервативності базових форм, тектоніки і центричності структури, комбінаторності шляху формотворення, революційності характеру розвитку. Самостійність генези української дерев’яної церкви розуміється як автентичність її архітектури, що має декілька принципово унікальних рис. Найбільш значущими з них є шлях формування у монотеїстичну будівлю суто політеїстичним шляхом комбінаторного поєднання автономних архітектурних одиниць (є чинним лише для випадку незалежнокомбінованого типу композиції). Також унікальною є ідея багатоступінчатого поєднання зрубних заломів у верхах, що дозволяє створювати високі і стабільно-міцні, відкриті в інтер’єрі тектонічні архітектурні простори. Під синкретичністю генези мається на увазі наявність декількох принципово різних прототипів (дохристиянський і християнський, східний і західний, тощо) її просторово-конструктивної форми і композиції.

Висновки дослідження стверджують автентичність, самобутність і всесвітньо культурне значення архітектурного феномену української дерев’яної церкви, що являє собою рідкісний випадок європейського монотеїстичного храму, який зберігає зв’язок з духовними традиціями нації з анімістичних часів. 

Ключові слова

українська дерев’яна церква, генезис, архітектурно-генетичні характеристики, композиція, просторова конструкція, світова сакральна архітектура, композиційний архетип.