Метою дослідження було виявлення можливостей інтелектуальних цифрових технологій у оцінюванні стану об’єктів архітектурної спадщини та обґрунтуванні необхідних втручань. Були використані методи систематизації, порівняльного та порівняльно-правового аналізу, кейс-аналізу. Встановлено, що штучний інтелект у сфері збереження архітектурної спадщини підсилює фахову експертизу, забезпечує цифрову фіксацію, аналіз стану, прогнозування та підтримку реставраційних рішень. Його ефективність визначається якістю даних, експертною валідацією, сумісністю систем і прозорістю алгоритмів. Водночас ключовими викликами залишаються неповна автоматизація, складність інтеграції цифрових середовищ і потреба в людському контролі. Глобальна нормативно-етична рамка визначає, що застосування штучного інтелекту у реставрації має ґрунтуватися на принципах автентичності, людського контролю, підзвітності та використання надійних даних. Виявлено, що українське законодавство поки не містить спеціалізованого правового регулювання штучного інтелекту у реставрації, тому його застосування пов’язується передусім із документацією, стандартизацією оцінювання пошкоджень, підготовкою даних і професійною підготовкою фахівців. Кейси Dunhuang Mogao Grottoes, Mezgit Castle, St. Peter’s Basilica та Lausanne Cathedral засвідчили вже сформовані підходи до застосування штучного інтелекту у реставраційній практиці, моніторингу й прогнозування стану пам’яток. Українські практики у Львові (Ансамбль історичного центру), Одесі (Історичний центр Одеси) та Чернігові (Чернігівський обласний академічний музично-драматичний театр ім. Т. Шевченка) репрезентували переважно готове до штучного інтелекту середовище для майбутнього впровадження таких рішень. Тому можливості застосування штучного інтелекту пов’язані з переходом до комплексних інтегрованих систем аналізу, моделювання й підтримки рішень, за умови дотримання принципів автентичності, мінімального втручання, наукової верифікації та обов’язкового людського контролю. Практична значимість полягає у можливості застосування результатів реставраторами, архітекторами, інженерами та органами охорони культурної спадщини у реставраційній практиці, під час документування, оцінювання стану пам’яток і планування заходів їх збереження
спадщина; цифрова фіксація; пошкодження; цифрові двійники; моніторинг стану
Отримано 05.11.2025, Доопрацьовано 02.02.2026, Прийнято 24.02.2026 Опубліковано 26.03.2026
Взято з Том 12, № 1, 2026
https://doi.org/10.56318/as/1.2026.93
Сторінки 93-105