Метою дослідження стало виявлення та систематизація архітектурно-містобудівних трансформацій міст, міської інженерної інфраструктури й житлового середовища, що відбувалися у відповідь на епідемії та пандемії. Методологія дослідження базувалася на міждисциплінарному підході, що поєднував історико-ретроспективний, порівняльний і просторово-аналітичний методи із залученням сучасних урбаністичних та епідеміологічних досліджень. Дослідження показало, що від найдавніших систем водопостачання та каналізації у містах Стародавнього Сходу й античності до комплексних санітарних реформ ХІХ століття та модерністських ідей «здорового міста», архітектурно-планувальні рішення послідовно використовувалися як інструмент протидії поширенню інфекційних захворювань. У статті здійснено історико-аналітичний огляд трансформацій міського простору під впливом епідемій, а також акцентовано увагу на сучасному етапі, пов’язаному з пандемією COVID-19. Показано, що сучасний етап характеризувався зміщенням фокусу з базових санітарно-інженерних рішень на морфологічні параметри житлового середовища, зокрема щільність і поверховість забудови, конфігурацію спільних просторів і ефективність природної аерації. Особливу увагу приділено аналізу просторових параметрів житлової забудови, які опосередковано впливали на епідеміологічні ризики, зокрема поверховості та щільності забудови. На основі сучасних міждисциплінарних емпіричних досліджень було проаналізовано статистично підтверджені кореляції між збільшенням щільності, поверховості житла та більш інтенсивним поширенням інфекції. Підкреслено роль аерозольних шляхів передачі інфекції через спільні інженерні системи багатоповерхових будівель. Узагальнено проектно значущі висновки щодо допустимих рівнів інтенсивності використання простору, а також ролі відкритих і напіввідкритих просторів у зниженні ризиків передачі інфекцій та зменшенні психологічного напруження під час тривалого карантину. Також, акцент зроблено на значенні ефективного природного та механічного провітрювання, організації повітрообміну у спільних зонах (сходові майданчики, коридори, ліфтові холи) та запобіганні утворенню застійних повітряних зон. Практичне значення роботи полягає у формуванні архітектурно-містобудівних рекомендацій, спрямованих на підвищення пандемічної стійкості житлового середовища, в діапазоні «район – багатоквартирний житловий будинок»
передача вірусної інфекції; житлове середовище; інженерна інфраструктура; поверховість забудови; пандемічна стійкість; архітектура здоров’я
Отримано 29.05.2025, Доопрацьовано 30.10.2025, Прийнято 29.12.2025
Взято з Том 11, № 4, 2025
https://doi.org/ 10.56318/as/4.2025.91
Сторінки 91-100