Актуальність дослідження полягає в тому, що в умовах прискореної модернізації міського простору в першій чверті XXI століття істотно загострилися протиріччя між стратегіями розвитку і механізмами охорони історичної спадщини, що вимагає наукового осмислення застосовуваних практик та інституціональних моделей. Метою цієї роботи було виявлення чинників, що визначали успішність або неефективність програм збереження пам’яток архітектури та містобудівного середовища в умовах зростання, інвестиційного тиску і трансформації нормативно-правових регламентів. Методологія дослідження спиралася на порівняльний аналіз правових систем, містобудівних підходів і емпіричних кейсів у трьох містах: Бішкеку, Празі та Римі. Результати дослідження продемонстрували, що ефективність охоронних стратегій безпосередньо залежала від поєднання жорсткості правового статусу об’єктів культурної спадщини, наявності економічних стимулів (субсидій, податкових пільг, програм фінансування), рівня цифрової підтримки моніторингу стану пам’яток, а також ступеня залученості місцевих громад в ухвалення містобудівних рішень. У Бішкеку фіксувалася інституційна нестабільність і правовий дуалізм, що сприяло оборотності охоронного статусу і прискореній втраті знакових об’єктів. Прага показала життєздатність багатоступеневої моделі охорони, заснованої на зонуванні та узгоджувальних механізмах, тоді як Рим продемонстрував потенціал цифрових технологій та інтеграції культурної політики з логікою «розумного міста». Зроблено висновок про те, що стійкість історичного ландшафту забезпечувалася за наявності комплексної моделі управління, що включала три взаємопов’язані компоненти: нормативний захист, економічну доцільність і технологічну адаптацію. В умовах урбанізаційного тиску саме синтез правових, технічних і соціокультурних механізмів давав змогу не тільки зберігати матеріальні шари історичної пам’яті, а й інтегрувати їх у стратегічний розвиток сучасного міського середовища
архітектурна автентичність; глобалізація; цифровий моніторинг; реставрація; культурна ідентичність
Отримано 24.11.2024, Доопрацьовано 15.04.2025, Прийнято 01.07.2025
Взято з Том 11, № 2, 2025
https://doi.org/10.56318/as/2.2025.84
Сторінки 84-96